Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року м. Київ справа № П/800/470/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Чалого С.Я.суддів: Васильченко Н.В.

Заяць В.С.

Горбатюка С.А.

Леонтович К.Г.

секретар судового засідання Зубенко Д.В., за участю: позивача ОСОБА_5 представника відповідача - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення №873/0/15-15 від 17 листопада 2015 року «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Оболонського районного суду м.Києва у зв'язку з порушення присяги судді».

Позов мотивований невідповідністю рішення відповідача вимогам Конституції та законам України. Зокрема, позивач вважає, що при прийнятті спірного рішення були порушені строк застосування дисциплінарного стягнення, порушена процедура при вирішенні дисциплінарної справи.

У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги та просив їх задовольнити, визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції №873/0/15-15 від 17 листопада 2015 року.

Відповідачем подано заперечення на позовну заяву, в яких останній просить відмовити позивачу в задоволенні вимог з огляду на їх необґрунтованість.

Дослідивши матеріали даної справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вбачає підстави для задоволення розглядуваних позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, Указом Президента України від 23 січня 2012 року ОСОБА_5 було призначено на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області строком на 5 років.

Указом Президента України від 12 березня 2012 року за №194/2012 позивача переведено на посаду судді Оболонського районного суду м.Києва в межах п'ятирічного строку.

24 січня 2014 року позивачем, як слідчим суддею було задоволено клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в м. Києві Партеки А.М., погоджене прокурором прокуратури Оболонського району м.Києва Янчуком Д.Л. та застосовано до ОСОБА_9, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3.ст.296 КК України (хуліганство), запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23 березня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 05 лютого 2014 року, апеляційну скаргу ОСОБА_9 задоволено, ухвалу Оболонського районного суду м.Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скасовано та застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

10 липня 2014 року на адресу Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява ОСОБА_9 про проведення перевірки у зв'язку з постановленням позивачем ухвали про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 24 січня 2014 року.

Висновком Тимчасової слідчої комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24 березня 2014 року №13/02-15 було визнано в діях позивача наявність ознак порушення присяги та направлено вказаний висновок з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для розгляду і прийняття рішення.

17 листопада 2015 року на засіданні Вищої ради юстиції було прийнято рішення про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Оболонського районного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

Із зазначеним рішенням ВРЮ позивач не погоджується, вважає його незаконним, необгрунтованим, політично заангажованим та просить його скасувати.

При цьому, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за доцільне зазначити про таке.

Відповідно до ст. 94 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

В свою чергу ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» факти, що свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Так, абзацом 27 пункту 6 розділу І Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" № 192-VII від 12 лютого 2015 року (далі - Закон №192-VII) внесені зміни до ст. 32 До Закону України "Про Вищу раду юстиції" №22-98 від 15.01.1988 року, частина 2 якої викладена у наступній редакції: "Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження".

Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону №192-VII, він набирає чинності через тридцять днів після його опублікування, крім пунктів 6 та 8 розділу І цього Закону, а також, крім цього пункту, пунктів 3 і 4 цього розділу, які набирають чинності з дня наступного за днем його опублікування.

Закон України "Про забезпечення права на справедливий суд" опублікований у виданні "Голос України" № 35 від 26.02.2015 року.

Отже, датою набрання чинності Законом № 192-VII, крім пунктів 6 та 8 розділу І є 28 березня 2015 року, відповідно пунктів 6 та 8 розділу І Закону - 27 лютого 2015 року.

Таким чином, у період часу з 27 лютого 2015 року по 28 березня 2015 року діяла стаття 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" у новій редакції, згідно якої провадження щодо звільнення суддів за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Такі строки визначені частиною 4 ст. 87 Закону № 2453-VI у редакції 2010 року, відповідно до якої, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців з дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Вищевказане положення 28 березня 2015 року втратило чинність у зв'язку із набранням чинності Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VII.

Згідно із ст. 96 Закону № 2453-VI у редакції, що діє з 28 березня 2015 року, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування суддів у відпустці.

Разом з цим, ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Проступок, який став підставою для порушення дисциплінарної справи, вчинено позивачем 24 січня 2014 року.

Таким чином, на час розгляду відповідачем дисциплінарної справи строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності закінчився.

Крім цього, прийшовши до переконання про наявність підстав для внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Оболонського районного суду м.Києва у зв'язку з порушення присяги судді, ВРЮ залишила поза увагою Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2013р. у справі "Олександр Волков проти України".

Це рішення ЄСПЛ не обмежується вирішенням персонального питання конкретної особи, а стосується принципів діяльності державної влади в Україні.

17.07.1997 року Україною ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У відповідності до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, за загальним правилом у разі виникнення правових колізій щодо невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір.

Конвенція та Протоколи до неї передбачають захист основних прав та свобод людини, які потребують забезпечення в повсякденному житті та мають соціальну, політичну, економічну та громадянську спрямованість.

Дотримання положень Конвенції державами-учасницями забезпечено через такий контролюючий механізм як Європейський суд з прав людини.

Але закріплення на національному рівні самих лише положень Конвенції, як частини національного законодавства України, унеможливлює виконання одного з основних завдань Конвенції, а саме забезпечення та подальше удосконалення забезпечення здійснення прав та основних свобод людини.

З метою подолання зазначеної прогалини та удосконалення системи дотримання прав та свобод людини, забезпечених як Конвенцією, так і Конституцією України, зокрема, шляхом реалізації висновків Європейського суду з прав людини, зроблених під час розгляду заяв стосовно порушень державами-учасницями прав та основоположних свобод людини, український законодавець, з прийняттям Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. №3477-ІV, на національному рівні закріпив практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Так, статтею 17 Закону передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, законодавець закріпив пріоритетне значення над національним законодавством України не тільки положення Конвенції, а й практики Європейського суду з прав людини, що в свою чергу може досить позитивно вплинути на забезпечення принципу верховенства права, як одного з основних принципів демократичної держави.

Згідно з положеннями ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Олександр Волков проти України" ЄСПЛ констатував, що ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України. З рішення слідує, що такими проблемами є: відсутність реального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, що спричиняє політичну та іншу залежність судів і суддів; політизованість механізму формування суддівського корпусу, яка виявляється в істотному політичному впливі на нього та "ручному" керуванні ним.

Крім того, як слідує з параграфу 182 Рішення ЄСПЛ, заходи дисциплінарної відповідальності повинні застосовуватися з урахуванням принципу пропорційності, що проявляється, у тому числі через шкалу стягнень за дисциплінарні порушення. Тяжкість стягнення має відповідати характеру правопорушення, оскільки характер правопорушення також має вирішальний вплив і на розмір строку давності звільнення судді з посади за порушення присяги.

Таким чином, відповідачем не було враховано, що строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності закінчився.

Звідси, позиція представника відповідача, про те, що відповідачем при прийнятті спірного рішення не обмежена будь-якими строками, якщо порушення присяги вчинено суддею до набрання чинності новою редакцією Закону №2453-VI (набрав чинності 29.03.2015р.) не відповідає принципу правової визначеності та практиці Європейського суду з прав людини як джерела права.

Як слідує зі змісту Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія 14 жовтня 2015 року) щоразу, коли суддю прагнуть звільнити з посади, він повинен мати право бути належним чином поінформованим про це, а також на повноцінний та справедливий розгляд своєї справи. Жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону. Зазначена декларація хоча і має рекомендаційний характер, але в повній мірі відображає позицію ЄСПЛ, викладену вище.

Однак, ВРЮ під час розгляду висновку ТСК зазначених обставин не вивчала, будь-якої оцінки їм не надала і під час ухвалення свого рішення не врахувала.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для визнання незаконним і скасування рішення Вищої ради юстиції №873/0/15-15 від 17 листопада 2015 року «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Оболонського районного суду м.Києва у зв'язку з порушення присяги судді».

Керуючись статтею 162, 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

п о с т а н о в и л а:

Позов ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції №873/0/15-15 від 17 листопада 2015 року «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Оболонського районного суду м.Києва у зв'язку з порушення присяги судді».

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: